Близился конец осени. Уже всюду желтели опавшие листья, по вечерам пахло дымом от костров, в которых безжалостно сгорал недавний наряд деревьев и кустов.
С самого утра Егорке было радостно. Может от того, что солнце, наконец, выглянуло из-за туч, а может просто потому, что был выходной, и можно было отдохнуть от школы, побегать за околицей на пустыре и погонять мяч.
Дети уже строили планы на сегодняшний день, как мама предложила после завтрака отправиться во двор и заняться подготовкой огорода к зиме.
Егорка вздохнул огорчённо и отправился со всеми наводить порядок в огороде. Он принялся собирать сухие стебли растений, выдёргивать оставшуюся свеклу и морковку. Работать ему вовсе не хотелось, хоть вся семья трудилась весело, с шумом и смехом. Уже трещал костёр из веток и сухих стеблей. Меньшие дети то и дело подбрасывали в него всё, что находили вокруг. Кто-то предложил кинуть в костёр картошку, но мама объяснила, что картошку надо бросать не в огонь, а в угольки. Малыши уже притащили целую миску картошки и сели на корточки у костра, дожидаясь нужных угольков.
Соседи тоже вышли поработать на своём огороде. Бабушка и дедушка возились, а две их внучки, Таня и Инна, ровесницы Егорки, носились по огороду, догоняя друг друга, визжа и хохоча. Они прятались то за деда, то за бабушку, мешая им при этом делать свою работу. Дед ворчал на них недовольно, а бабушка останавливалась и ждала, когда девчонки умчатся в другой конец огорода.
Егорка с завистью глядел на девчонок. Он ещё ни разу не видел, чтоб они возились в огороде или хотя бы подметали опавшие листья. А у него летом была своя грядка. Он сам сажал лук и сам ухаживал за ним. Мама всем разделила по грядке. Урожай у Егорки вышел хороший, хватило на всю семью зелёного лука, все тогда хвалили его. Но всё равно Егорка завидовал беззаботности соседских девчонок. И сейчас он никак не мог стерпеть то, что они прямо на его глазах весело носятся по своему огороду, тогда как ему приходится тратить свой выходной для этого огорода. «Шли бы на улицу, что ли» - с недовольством подумал он, а вслух сказал:
-Везёт же им! Они никогда ничего не делают. У них то мама с папой, то дедушка с бабушкой работают. А мы всё сами делаем.
Мама давно наблюдала за Егоркой и, конечно же, услышала его слова. Другие дети тоже всё слышали и посмотрели на маму. Мама хитро улыбнулась и сказала Егорке весело:
- Сынок, когда вырастешь большой, возьми себе в жёны Таню или Инну и тебе будет везти как и им!
Егорка удивлённо посмотрел на маму, а потом испуганно сказал:
- Ага! Они ж ничего не умеют делать! Мне тогда совсем не повезёт, всё придётся делать самому!
Все дети весело засмеялись. Егорка хохотал вместе со всеми.
Работали до самого обеда. А Егорка больше не смотрел в сторону соседских девчонок. Работа у него спорилась, и настроение стало хорошим, светлым. Испечённая в костре картошка не умалила разыгравшегося аппетита, и обед прошёл дружно и быстро. Потом все дети умчались на пустырь, прихватив с собой мяч.
Осенний день уходил, унося свои события в невозвратное прошлое, но оставлял в памяти опыт, знания и крупицы мудрости, так необходимые на большом жизненном пути.
Жуганова Татьяна Анатольевна,
Г.Будённовск, Ставропольского кр. Ул Кумская 254
Мама по должности и по призванию. В 1993 году 2 августа заключила завет с Господом, а в 1995 году после печально известного нападения банды Басаева на Будённовскую больницу Господь дал труд. У меня организовалась приёмная семья или семейный детский дом. За 10 лет много всего произошло.. Сейчас у меня 12 несовершеннолетних детей. Многие события из нашей жизни легли в основу коротких рассказов. Если они кому-то будут интересны,а если ещё и помогут в воспитании своих детей, значит Господь не зря дал мне этот дар и я хоть частично, но оправдала доверие моего Господа ко мне. С любовью Татьяна Жуганова. e-mail автора:detskiydom@mail.ru
Прочитано 14264 раза. Голосов 9. Средняя оценка: 4,89
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Ханука та Різдво. - Левицька Галина Вистава відредагована, щоб могли зрозуміти діти молодшого віку. В коментарях залишаю 2 Дію, як була в першому варіанті. Можливо комусь знадобиться більш глибока інформація про Свято Хануки.
2 Дія
Ангел: Було це після завойовницьких війн Олександра Македонського, коли земля Ізраїлю перейшла під владу Сирії. Всі країни об’єднувала елліністична культура, в якій змішалися звичаї і традиції різних народів. Люди вважали себе «Громадянами Всесвіту». Вони захоплювалися різними спортивними іграми, язичеськими святкуваннями та спектаклями на честь грецьких богів.
Багато євреїв були слабкими у вірі і хотіли бути, як всі... Над життям євреїв, які залишались вірними Божим Заповідям, нависла загроза.
1-й ведучий: І що, насправді, карали тих, хто не їв свинину?
Ангел: Насправді! Вимоги до євреїв були дуже суворими. Цар Антиох видав указ про заборону вивчати єврейську мову, святкувати шабат, дотримуватися єврейських традицій і навіть називатися євреями. Це було справжнє рабство! В Єрусалимському Храмі на жертовнику принесли в жертву свиню, а в Храмі поставили статую Зевса!
1-й ведучий: А про яких героїв говорив (ім’я 2-го ведучого)?
Ангел: Це ті євреї, які любили Бога понад усе!
Виходять Матітьягу та Маккабі
Матітьягу: Я, Матітьягу, священик. Разом з моїми синами підняв повстання, кличучи: « Хто за Господа — до мене!» Ми пішли в гори з твердим рішенням стояти в вірі й боротися до останньої краплі крові...
Маккабі: Я, Маккабі, син Матітьягу. Керував загонами повстанців. Визвольна війна продовжувалась 3 роки. Ми не були досвідченими вояками. Наші загони складалися з пастухів, землеробів, ремісників. До того ж ми не мали достатнього озброєння...
1-й ведучий: Маккабі, я не розумію, як можна воювати, не будучи справжніми воїнами?! Без зброї, без лицарських обладунків? Я не розумію, чому ви воювали? Хіба не простіше було б бути такими, як всі? Просто жити і насолоджуватись життям...
Маккабі: Справжнє життя неможливе без віри у Всемогутнього Бога, Живого і Сущого, Який створив усе, Який і дає нам Життя. Справжня насолода — це приходити у Храм і служити, і поклонятися Йому, дякуючи Богові за все! Але Храм споганений і нема місця для поклоніння... Тому ми воювали, щоб звільнити Єрусалим, мати право бути євреєм і приносити жертви Живому Богу в Храмі!
Ангел: Відбулося три вирішальні битви. Війська сирійців значно переважали як по кількості, так і по військовій оснащеності. Але євреї постилися та молилися:
Маккабі: «Боже! Ми безсилі, а Ти Всесильний! Прости нас за наш непослух! І поверни нам Храм! Бо нема життя без істинного поклоніння Тобі!»
Ангел: І Бог дав Своє Диво! Повстанці здобули вирішальну перемогу, звільнили Єрусалим і відновили службу в Храмі!
Маккабі: Священики очистили і освятили Храм, побудували новий жертовник. Але для повноцінного Богослужіння в Храмі треба було засвітити Мінору.
Ангел: Мінора — це великий світильник, який складається з семи лампад, котрі мають постійно горіти. В лампади, згідно Божих Заповідей, треба було заливати лише чисту освячену оливу.
Маккабі: Ми знайшли лише одну посудину з чистою освяченою оливою. Її мало вистачити лише на один день горіння Мінори. Для приготування нової оливи потрібно було вісім днів.
Матітьягу: Але євреї так прагли нового початку Богослужіння! Вони прагли Божого Світла, Божої Милості, Божої Радості! Тому, наперекір всім сумнівам, священики засвітили Мінору. І сталося Боже Диво! Мінора горіла 8 днів, аж поки була приготовлена нова чиста олива.
Ангел: В пам’ять про очищення Храму євреї святкують Хануку. Це свято очищення, оновлення. Це свято Світла!
Матітьягу та Маккабі виходять. Виходить 2-й ведучий.